Мікардіс (телмісартан) 80 мг 28 таблеток

фармакодинаміка.Телмісартан – специфічний та ефективний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип АТ₁). Телмісартан з дуже високим ступенем спорідненості замінює ангіотензин II у місцях його зв'язування з рецепторами типу АТ.₁, відповідальними за фізіологічні ефекти ангіотензину ІІ Телмісартан не виявляє часткової агоністичної активності щодо рецепторів АТ₁. Телмісартан селективно зв'язується з рецептором АТ₁. Зв'язування є тривалим. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ₂- та інші, менш вивчені АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як не виявлено ефекту їх можливої «надстимуляції» ангіотензином II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телмісартан знижує рівень альдостерону у плазмі крові. Телмісартан не інгібує ренін у плазмі людини, не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий ензим (кініназа II), ензим, який також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних ефектів.

У людини телмісартан у дозі 80 мг майже повністю пригнічує підвищення артеріального тиску, яке викликається ангіотензином II. Блокуючий ефект зберігається протягом 24 годин і залишається відчутним до 48 годин.

Фармакокінетика.Всмоктування.Всмоктування телмісартану швидке, хоча абсорбовані кількості різні. Середня абсолютна біодоступність – близько 50%. Якщо Мікардис приймають під час їди, зниження значення AUC варіює від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому препарату концентрація в плазмі однакова і не залежить від того, приймали телмісартан натще або з їжею.

Лінійність/нелінійність.Вважають, що невелике зниження AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності. Немає лінійної залежності між дозою та рівнем у плазмі крові. C_maxі меншою мірою AUC збільшуються диспропорційно при дозах вище 40 мг.

Розподіл.Телмісартан значною мірою пов'язується з білками плазми крові (>99,5%), в основному з альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об'єм розподілу у рівноважному стані становить близько 500 л.

Метаболізм.Телмісартан метаболізується шляхом кон'югації з глюкуронідом. Фармакологічна активність кон'югату не встановлено.

Виведення.Телмісартан характеризується біекспоненціальним фармакокінетичним профілем з Т_½у термінальній фазі більше 20 год._maxу плазмі крові та AUC підвищуються непропорційно дозі. Немає даних про клінічно значущу кумуляцію в організмі при застосуванні в рекомендованих дозах. Концентрація у плазмі крові у жінок вища, ніж у чоловіків, без зміни ефективності.

Після перорального застосування телмісартану майже повністю виводиться з калом, як правило, у незміненому вигляді. Кумулятивна ниркова екскреція складає<1% дозы. Общий плазменный клиренс (Сl_tot) високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв).

Особливі категорії пацієнтів

Стать. Концентрації у плазмі С_maxта AUC у жінок приблизно в 3 та 2 рази відповідно вище, ніж у чоловіків.

Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика телмісартана у осіб похилого віку та у віці до 65 років не відрізняється.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з помірним до середнього та тяжкого ступеня ниркової недостатності відзначали підвищення концентрації у плазмі крові у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягають діалізу, виявлено низьку концентрацію у плазмі крові. Телмісартан має високу спорідненість з білками плазми у пацієнтів з нирковою недостатністю і не може бути виведений за допомогою діалізу. У пацієнтів із нирковою недостатністю Т_½не змінюється.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушеннями печінки показали підвищення біодоступності приблизно до 100%. У пацієнтів із печінковою недостатністю Т_½не змінюється.

гіпертензія.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.

Попередження серцево-судинних захворювань

Зниження захворюваності на серцево-судинні захворювання у пацієнтів:

• з маніфестним атеротромботичним серцево-судинним захворюванням (ІХС, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі);
• цукровим діабетом II типу із задокументованим ураженням органів-мішеней.

лікування АГ.Звичайна ефективна доза становить 40 мг на добу. У деяких пацієнтів може бути достатньою доза 20 мг на добу. У випадках, коли рівень бажаного артеріального тиску не досягається, дозу телмісартану можна підвищити до 80 мг на добу. Альтернативно телмісартан можна застосовувати у комбінації з тіазидними діуретиками (гідрохлортіазид), які продемонстрували додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні одночасно з телмісартаном. При вирішенні питання підвищення дози слід враховувати, що максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-8 тижнів після початку лікування.

Попередження серцево-судинних захворювань.Рекомендована доза становить 80 мг один раз на добу. Ефективність телмісартану в дозах<80 мг при предупреждении сердечно-сосудистых заболеваний неизвестна.

Починаючи лікування телмісартаном з метою запобігання серцево-судинним захворюванням, рекомендується проводити моніторинг АТ і при необхідності коригувати прийом препаратів, що знижують АТ.

Препарат приймають незалежно від їжі.

Особливі групи пацієнтів

Порушення функції нирок.Досвід лікування пацієнтів із нирковою недостатністю або хворих, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. У таких пацієнтів рекомендується розпочинати лікування з низької дози – 20 мг (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня немає потреби у корекції дози.

Порушення функції печінки.Мікардис протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки добова доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Пацієнти похилого віку.Не потрібно корекції дози в осіб похилого віку.

гіперчутливість до компонентів препарату; II та III триместр вагітності; обструктивні біліарні порушення; тяжкі порушення функції печінки.

серйозні побічні ефекти, які включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк, можливі в поодиноких випадках (≥1/10 000 ,<1/1000) , также отмечали ОПН.

Загальна частота проявів побічних явищ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в ході контрольованих клінічних досліджень при прийомі телмісартану зазвичай була порівнянна з прийомом плацебо (41,4% порівняно з 43,9%). Частота проявів побічних явищ не залежить від дози і не має взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів. Дані безпеки препарату Мікардіс при попередженні серцево-судинних захворювань співвідносилися з даними при лікуванні АГ.

Нижченаведені побічні реакції на препарат відзначені в контрольованих клінічних дослідженнях за участю хворих на артеріальну гіпертензію, а також за даними постмаркетингових звітів. До цього переліку також увійшли серйозні побічні реакції та побічні реакції, що призвели до припинення лікування та були виявлені під час 3 клінічних тривалих досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які отримували телмісартан для попередження серцево-судинних захворювань та смертності протягом 6 років.

Побічні ефекти викладені із зазначенням частоти з використанням наступних позначень: дуже часто (≥1/10); часто (від 1/100 до<1/10); нечасто (от 1/1000 до <1/100); редко (от 1/10 000 до <1/1000); очень редко (<1/10 000).

У кожній групі побічні ефекти представлені як зменшення ступеня тяжкості.

Інфекції та інвазії:нечасто – інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит, інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит; рідко - сепсис, у тому числі з летальним кінцем¹.

З боку системи крові та лімфатичної системи:нечасто – анемія; рідко – тромбоцитопенія, еозинофілія.

З боку імунної системи:рідко – гіперчутливість, анафілактична реакція.

Порушення обміну речовин:нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у хворих на діабет).

Психічні розлади:нечасто - безсоння, депресія; рідко – занепокоєння.

З боку ЦНС:нечасто – синкопе; рідко – сонливість.

З боку органу зору:рідко – порушення зору.

З боку вестибулярного апарату:нечасто вертиго.

З боку серця:нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія.

З боку судин:нечасто – артеріальна гіпотензія², ортостатична гіпотензія

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:нечасто - диспное, кашель; дуже рідко – інтерстиційна хвороба легень⁴.

З боку шлунково-кишкового тракту:нечасто - абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – дискомфорт у ділянці шлунка, сухість у роті.

З боку гепатобіліарної системи:рідко – порушення функції печінки/печінкові порушення³.

З боку шкіри та підшкірної клітковини:нечасто - посилене потовиділення, свербіж, висипання; рідко - еритема, ангіоневротичний набряк (у тому числі з летальним кінцем), медикаментозний дерматит, токсичний дерматит, екзема, кропив'янка.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини:нечасто - міалгія, біль у спині (наприклад, ішіас), судоми м'язів; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллі (симптоми, подібні до тендиніту).

З боку сечовивідної системи:нечасто - порушення функції нирок, включаючи ГНН.

Загальні порушення:нечасто - біль у грудях, астенія (слабкість); рідко – грипоподібні симптоми.

Лабораторні дані:нечасто – підвищення креатиніну в крові; рідко – підвищення сечової кислоти у крові, підвищення печінкових ензимів, підвищення рівня КФК у крові, зниження гемоглобіну.

¹Сепсис. У дослідженні PRоFESS серед пацієнтів, які приймали телмісартан, відзначали високу частоту випадків сепсису порівняно з плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого поки що невідома.

²Гіпотензія. Ця побічна реакція виявлялася часто у пацієнтів з контрольованим артеріальним тиском, які приймали телмісартан для зменшення вираженості серцево-судинних захворювань додатково до стандартної терапії.

³Порушення функції печінки/печінкові розлади. За постмаркегінговими даними, більшість випадків порушень функції печінки/печінкові розлади відзначали у пацієнтів японської національності. Пацієнти японської національності більш схильні до цих побічних реакцій.

⁴Інтерстиціальна хвороба легень. Випадки інтерстиціального захворювання легень відзначали тимчасово при застосуванні телмісартану в період постмаркетингових спостережень. Проте причинний взаємозв'язок не встановлено.

вагітність. У період вагітності не можна розпочинати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається вкрай необхідним для пацієнтки, яка планує вагітність, вона повинна перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіогензину II необхідно терміново припинити і при необхідності розпочати альтернативне лікування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ таЗастосування у період вагітності та годування груддю).

Печінкова недостатність.Мікардис не можна призначати хворим з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчних проток та печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), оскільки телмісартан виводиться головним чином із жовчю. У таких хворих очікується зменшення печінкового кліренсу телмісартану. Мікардис слід з обережністю призначати хворим із печінковою недостатністю від помірного до середнього ступеня.

Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик серйозної артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки лікують препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки.Коли Мікардис призначають пацієнтам із порушеною функцією нирок, рекомендується періодичний моніторинг рівня калію та креатиніну у сироватці крові. Немає досвіду застосування Мікардісу пацієнтам з нещодавньою трансплантацією нирки.

Зниження ОЦК. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози Мікардіс, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або рівнем натрію, що виникає внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, що надходить з їжею, діареєм або блювотою. Перед прийомом Мікардіс необхідно коригувати такі стани, особливо зниження внутрішньосудинного об'єму та/або рівня натрію.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Як наслідок гальмування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у більш чутливих пацієнтів відзначалися артеріальна гіпотензія, синкопе, гіперкаліємія та зміни функції нирок (у тому числі ГНН), особливо якщо до комбінованої терапії входили лікарські засоби, що впливають на цю систему. Тому подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, застосування телмісартану з іншими блокаторами ренін-ангіотензин-альдостеронової системи) не рекомендується. При необхідності одночасного застосування рекомендується ретельний моніторинг функції нирок.

Інші стани, що вимагають стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

У пацієнтів, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом препарату Мікардіс з іншими медичними препаратами. ренін-ангіотензин-альдостеронову систему був пов'язаний з гострою артеріальною гіпотензією, гіперазотемією, олігурією, зрідка — з ГНН (див. Побічні ефекти).

Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом загалом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому призначення телмісартану їм не рекомендується.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і щодо інших вазодилататорів, Мікардіс з особливою обережністю призначають пацієнтам, у яких діагностовано стеноз аорти, мітральний клапан або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Пацієнти з цукровим діабетом, які лікуються інсуліном або антидіабетичними лікарськими засобами

Під час лікування телмісартаном у таких пацієнтів може розвинутись гіпоглікемія. Слід розглянути необхідність відповідного контролю рівня глюкози у крові таких пацієнтів. За показаннями може бути потрібна корекція дози інсуліну або протидіабетичних лікарських засобів.

У хворих на цукровий діабет, з кардіоваскулярними ризиками (пацієнти з цукровим діабетом та супутніми захворюваннями коронарних артерій) ризик розвитку інфаркту міокарда з летальним наслідком та раптового кардіоваскулярного летального результату може бути вищим при лікуванні антигіпертензивними препаратами, такими як анантагени. У хворих на цукровий діабет перебіг супутніх захворювань коронарних артерій може бути безсимптомним, і тому вони можуть бути недіагностованими. Пацієнтів, хворих на цукровий діабет, слід ретельно обстежити, наприклад, стресовим тестуванням, щоб виявити та лікувати супутні захворювання коронарних артерій до того, як призначити препарат.

Гіперкаліємія. Протягом усього прийому лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може виникнути гіперкаліємія.

У осіб похилого віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, у хворих, які паралельно приймають інші лікарські засоби, які можуть викликати підвищення рівня калію, та/або з супутніми захворюваннями, гіперкаліємія може призвести до летального результату.

Перед розглядом питання про одночасне застосування лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, необхідно оцінити співвідношення користі та ризику.

Основні фактори ризику гіперкаліємії, на які необхідно звернути увагу:

• цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (старше 70 років);
• комбінована терапія з одним або декількома препаратами, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, та/або калієвими добавками. До препаратів або терапевтичних груп лікарських засобів, які можуть спровокувати гіперкаліємію, відносяться замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, ;
• супутні захворювання, особливо дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, різке погіршення стану нирок (інфекційні захворювання), клітинний лізис (наприклад, гостра ішемія кінцівок, гострий некроз скелетних м'язів, велика травма).

Хворим групи ризику необхідно проходити ретельний контроль сироваткової концентрації калію (див. ВЗАЄМОДІЇ).

Сорбіт.Лікарський засіб містить сорбіт (Е420). Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості фруктози не слід приймати препарат.

Етнічні відмінності. Як і всі інші антагоністи рецепторів ангіотензину II, телмісартан є явно менш ефективним для зниження АТ у хворих на негроїдну расу, ніж у представників інших рас. Можливо, це пояснюється великим поширенням низьких ренінових станів у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією.

Інші. Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних засобів, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Застосування у період вагітності та годування груддю.Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II не рекомендується в І триместр вагітності (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Немає достатніх даних про застосування Мікардісу у вагітних.

Епідеміологічне обґрунтування ризику тератогенності внаслідок застосування інгібіторів АПФ у І триместр вагітності не було переконливим, проте не можна виключати невеликого підвищення ризику. Незважаючи на відсутність контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику тератогенності при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, такі ризики можуть існувати для цього класу лікарських засобів. Якщо продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається вкрай необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на антигіпертензивні лікарські засоби, які мають встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II необхідно терміново припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування. У II та III триместрах вагітності антагоністи рецепторів ангіотензину II, як відомо, викликають фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка формування кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II розпочали у II триместр вагітності, рекомендується провести УЗД функції нирок та кісток черепа. Дітей, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, необхідно ретельно обстежити на наявність артеріальної гіпотензії.

Через відсутність інформації застосування препарату Мікардіс у період годування груддю не рекомендується. Перевага надається альтернативному лікуванню з краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні груддю новонародженої або недоношеної дитини.

У ході доклінічних досліджень не виявлено впливу Мікардісу на фертильність чоловіків та жінок.

Діти.Безпека та ефективність препарату Мікардіс не досліджувалась у дітей (віком до 18 років). Дані відсутні.

Вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами.При керуванні автомобілем та механізмами необхідно враховувати можливість виникнення запаморочення або гіперсомнії при антигіпертензивній терапії, у тому числі препаратом Мікардіс.

як і інші препарати, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, телмісартан може спровокувати гіперкаліємію (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Ризик може підвищуватися при лікуванні в комбінації з іншими засобами, які також можуть провокувати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 такролімус) та триметоприм).

Випадки гіперкаліємії залежать від пов'язаних із нею факторів ризику. Ризик підвищується у разі наведених вище терапевтичних комбінацій. Особливо високий ризик при комбінації з калійзберігаючими діуретиками та у поєднанні із замінниками солі, що містять калій. Комбінація з інгібіторами АПФ або нестероїдними протизапальними засобами викликає менший ризик за умови чіткого дотримання запобіжних заходів при застосуванні.

Супутнє застосування не рекомендується

Калійзберігаючі діуретики або калієві добавки. Такі антагоністи рецепторів ангіотензину II, як телмісартан, пом'якшують спричинену діуретиками втрату калію. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, можуть бути причиною значного підвищення концентрації калію в сироватці крові. Якщо супутнє застосування показане з огляду на документально підтверджену гіпокаліємію, приймати необхідно з обережністю, часто контролюючи рівень калію в сироватці крові.

Літій. Відомі випадки оборотного підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення токсичності під час супутнього прийому літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи телмісартан. Якщо призначення цієї комбінації є необхідним, під час супутнього застосування слід уважно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Супутнє застосування, що вимагає обережності

НПЗП(ацетилсаліцилова кислота в протизапальних схемах терапії, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть зменшувати вираженість антигіпертензивної дії антагоністів рецепторів ангіотензину II.

У деяких пацієнтів з погіршенням функції нирок (наприклад хворі з зневодненням або пацієнти похилого віку з погіршенням функції нирок) комбінований прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II та засобів, що гальмують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Тому таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо для осіб похилого віку. Пацієнтам слід забезпечити належну гідратацію; крім того, після початку комбінованої терапії, а також періодично надалі необхідно контролювати функцію нирок.

В одному дослідженні повідомляється про те, що комбінований прийом телмісартану та раміприлу призвів до збільшення в 2,5 рази AUC_0–24та C_maxрампірила та раміприлату. Клінічна значимість цього спостереження невідома.

Діуретики (тіазидні або петлеві). Попереднє лікування високими дозами таких діуретиків, як фуросемід (петлевий діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до втрати обсягу та ризику гіпотензії, якщо розпочати лікування телмісартаном.

Слід звернути увагу при супутньому застосуванні

Інші антигіпертензивні засоби. Здатність телмісартана знижувати артеріальний тиск може бути збільшена супутнім застосуванням інших антигіпертензивних лікарських препаратів.

На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостіну очікується, що ці лікарські препарати можуть посилити гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може бути погіршена алкоголем, барбітуратами, наркотиками та антидепресантами.

Кортикостероїди (системне застосування). Зниження антигіпертензивної дії.

інформація щодо передозування у людей обмежена.

Симптоми.Найбільш значними проявами при передозуванні телмісартану були артеріальна гіпотензія та тахікардія, а також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові та ГНН.

Терапія.Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу.

Хворі повинні перебувати під ретельним контролем та отримувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Терапія залежить від часу, коли прийняли препарат, та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка. При терапії передозування можна застосовувати активоване вугілля. Необхідно часто контролювати рівень електролітів та креатиніну у сироватці крові. У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення та надати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об'єму рідини та солі в організмі.

у сухому місці в оригінальній упаковці за температури не вище 30 °С.

Виробник